Він заснував нову українську промисловість. Дав нам взірець бізнесмена, який примножуючи свою імперію та статки, пам'ятав, хто він і знав, де саме потрібна його допомога окрім підприємництва. Так, він був олігархом. І він був українцем. Українцем, який нам потрібен.

Фінансовий геній і перший український мільйонер Олексій Алчевський народився 1835 року в Сумах у родині купця, торгівця колоніальними товарами, походив з однієї з перших сумських родин слобідського козацтва.

У повітовому місті 27-річний онук простого чумака не затримався і перебрався у губернський Харків — без грошей і без економічної освіти. Проте з планом побудувати те, чого він ще сам ніколи не бачив — першу бізнес-імперію, першу не лише в Україні, але й в усій тодішній державі від Варшави до Тихого океану.

СТАРТАП ЗА СТАРТАПОМ. ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВА ГРУПА АЛЧЕВСЬКОГО

Бізнес-імперія Олексія Алчевського була побудована на трьох китах — кредитних позиках, перемозі над поміщиками у боротьбі за землю та промисловому візіорнерстві.

Кожен із цих кроків був наслідком попереднього. Тож, немає нічого дивного, що все почалося з позики.

Свій перший бізнес майбутній мільйонер створив, наслідуючи батька — у Харкові почав торгівлю чаєм (а його у ті часи відносили до колоніальних товарів).

Враховуючи, що довелося починати самотужки, для запуску справи було взято позику. І саме вона підштовхнув Олексія до ідеї про відкриття кредитної установи, але — абсолютно іншого типу.

Так було зроблено перший крок на ниві, яка принесе Олексію успіх, мільйонні статки та блискучу репутацію.

Як і всі першопроходці, на початку своєї бізнес-кар'єри він мав флер авантюриста. І все через те, що саме його бачення кредитування виходило за межі прийнятих в тодішньому бізнесі.

Ну посудіть самі — сама ідея короткотермінових фінансових операцій і підтримки малого та середнього бізнесу виглядала досить фантастично. Цим буквально не займався ніхто!

Запущена система "Товариства взаємного кредиту" базувалася на обов'язковій умові — своєчасному поверненні грошей.

Кон'юнктура залишала бажати кращого — у чесність дрібних підприємців не вірив тоді ніхто. Окрім зухвалого Алчевського, який ризикнув і виграв.

Сміливість та здатність бачити те, чого інші ще не розгледіли — саме ці якості сформують і образ самого олігарха, і характер його управління та інвестицій.

Кредитний бізнес швидко зростав і з позикового "Товариства" за два роки виріс перший банк Алчевського — Харківський торговий банк, третя в усій Російській імперії установа акціонерного комерційного кредиту.

Але банкір-початківець і тут виявився першопроходцем — фактично ним було створено "товариство з обмеженою відповідльністю": прописана в статуті банку схема позбавляла відповідальності клієнтів-вкладників, усі ризики брав на себе акційний капітал.

Це був перший недержавний банк, який надавав такі можливості. Клієнти оцінили — і понесли свої гроші Алчевському.

У той же час далекоглядність банкіра відкрила йому нове поле діяльності.

Після скасування кріпосного права 1861-го року стара система землеволодіння і землекористування зазнала тектонічних ударів.

Поміщики не змогли адаптуватися до нових умов і почали втрачати гроші. А втрачаючи їх, підійшли до межі, коли ладні були закласти останню цінність — земельні ділянки.

Алчевський виявив тренд, який тільки почав набирати оберти, і відповів.

В 1871 році Олексій Кирилович разом з місцевими латифундистами засновує перший в імперії акціонерний іпотечний банк — Харківський земельний, з капіталом в 1 млн рублів.

Автором статуту став економіст, противник соціалізму, ліберал, почесний член Центрального статистичного комітету у Брюсселі та почесний член Лондонського статистичного товариства, Іван Вернадський, батько засновника Академії наук Володимира Вернадського.

Кредитування під заставу землі, сільської та міської нерухомості стало проривом. У найближчі роки в імперії відкрилися 11 установ, які наслідували схему нової установи Алчевського, а сам Харківський земельний банк отримав тисячі нових клієнтів. До середини 70-х капітал купця 1-ої гільдії вже складав 4 мільйони рублів.

Алчевський не зупиняється, розширює свій фінансовий синдикат і відкриває два нові банки — "Товариство взаємного кредиту прикажчиків" та "Товариство взаємного кредиту гірничопромисловців Півдня Росії".

І тут вам стає зрозумілим зацікавленість Олексія Кириловича в землі — меншою мірою його цікавило сільське господарство, він знову розгледів "золоту жилу", яку всі досі обходили стороною: Алчевський відкрив багатства Донбасу.

Те, що надра Донецького басейну повні корисних копалин, було відомо і раніше. Проте інвестиції у цей регіон були надто ризикованими. Наприклад, у ті ж роки французькі компанії втратили 25 мільйонів франків у безцільних пошуках золота.

Олексій Кирилович, натомість, вирішив знайти і добувати паливо. Нехтуючи небезпекою втратити реноме надійного банкіра і отримати клеймо безнадійного авантюриста, він вирішив піти на ризик і інвестувати у розвідку.

І зухвалість мільйонера знову була винагороджена — на землях Бахмутського та Слов'яносербського повітів було знайдено кам'яне вугілля. Олексій Алчевський, купець і банкір, увійшов у гірничий бізнес і став промисловцем.

Годі і казати, що сам лише видобуток вугілля міг стати межею розвитку бізнес-імперії Алчевського. Його завжди цікавило щось більше за вже підкорені вершини.

Проте, на відміну від сучасних "серійних бізнесменів" і стартаперів, Олексій Кирилович послідовно розвивав ланцюжок своїх успіхів.

Проклавши вдалими кредитами шлях у банківську справу, він заклав фінансову основу свого синдикату, який дозволив йому зігнати поміщиків з землі та вкластися у заховане в ній. Видобуток вугілля ж привів його у металургію.

Саме металургійні підприємства стали вершиною бізнес-кар'єри Олексія Алчевського, довершивши його синдикат і коронувавши його залізною короною українського Донбасу.

Засноване 1879-го року Олексіївське гірничопромислове товариство не лише видобувало і постачало вугілля і кокс металургам. Саме завдяки інвестиціям товариства Донецький басейн почав інтенсивну розбудову інфраструктури. Зокрема — продуманої та розгалуженої залізничної мережі, нових підприємств і поселень.

Інша компанія Алчевського — Південне гірничопромислове товариство, засноване 1898-го року — розширила територію впливу олігарха в інших перспективних куточках України: було орендовано копальні поблизу Кривого Рогу та Керчі.

Засноване спільно з бельгійськими промисловцями товариство "Providence russe" у Маріуполі перетворило провінційне містечко на металургійну столицю Донбасу та головний порт Азовського моря.

Вершиною стало створення 1895 року Донецько-Юр'ївського металургійного товариства (ДЮМТ). Це був результат прагнень німецьких бізнесменів (головна металургійна компанія Сілезії "Friedenhütte"!) увійти в партнерство з генієм Донбасу на умовах молодших партнерів.

Саме ДЮМТ створив той образ Донбасу, який понад століття по тому не здатні знищити окупанти, терористи і маргінали — образ чорного серця України, яке без втоми помпує темну кров по залізничних венах країни. Серце, яке ще знову заб'ється.

Донеччина, Приазов'я, Кривбас — не підкорюючи, а створюючи промислове осердя України, Олексій Алчевський досяг піку своєї могутності і статків.

ГРОМАДЯНИН, ПАТРІОТ, СІМ'ЯНИН. ДРУГИЙ ФРОНТ АЛЧЕВСЬКОГО

Олексій Кирилович справляв дещо незвичне для свого часу враження.

Знайомі відзначали, що він був геть не схожий на інших підприємців тодішньої імперії, які (вчорашні купці та поміщики) у капіталістичній гонитві ніколи не приховували своєї жадібності та досить примітивних цілей — максимальний прибуток якнайшвидше за будь-яку ціну.

Бізнес-партнери говорили, що його підхід і життєве кредо більше схожі на характер бізнесменів Заходу, його колег з Європи та Сполучених Штатів, які, розвиваючи свій бізнес, ніколи не забували про свою громадянську позицію і прагнули приносити користь суспільству.

У чому ж секрет? Справа була не в копіюванні нового підходу, просто Олексій Кирилович був сучасним європейцем не лише за духом, але й за походженням. Герой нашої історії ніколи не забував, що він — українець.

Відразу після своєї появи у Харкові довкола Алчевського почав формуватися гурток українських підприємців, службовців та викладачів. Цей клуб отримав назву харківської "Громади", який опікувався одночасно соціальною благодійністю, освітою та розвитком нашого національного руху.

Видатну роль у роботі гуртка (а рівно — і в житті Олексія Кириловича) зіграла дружина бізнесмена — Христина Данилівна.

Вона народилася на Чернігівщині, але виросла на українських землях Курської губернії, де її батько працював учителем. Там майбутня дружина олігарха самотужки здобувала освіту та друкувалася у ліберальних виданнях України та Росії під псевдонімом "Українка".

Саме одна з її публікацій привернула увагу молодого Алчевського, який написав авторці. Зав'язалося листування, яке завершилося коханням, вінчанням 1862 року та міцним шлюбом тривалістю в усе життя.

Самостійно здобувши освіту, Христина Данилівна сама стала викладачем і піонером жіночої просвіти.

У Харкові вона організувала першу в усій імперії безкоштовну недільну школу для дівчат, яка неофіційно почала роботу 1862-го, а вже 1870-го року її було легалізовано.

Її зусиллями було зібрано блискучий штат зі ста педагогів, сімейним коштом було збудовано будинок за 50 тисяч рублів, який було спеціально сплановано і зведено для потреб школи і передано їй у власність.

Це був єдиний випадок в усій тодішній державі, коли благодійна школа мала власну нерухомість.

Христина Данилівна керувала та опікувалася жіночою школою аж до приходу більшовиків і націоналізації приватного закладу.

Дружина олігарха стала укладачем та автором 3-томного критико-бібліографічного покажчика "Что читать народу?" (1884–1906), який зібрав понад 4 тисячі рекомендацій та відгуків на праці зарубіжних, українських та російських літераторів.

Олексій Кирилович не відставав від дружини на ниві освіти. За його кошт було відкрито відразу кілька навчальних закладів — Харківське комерційне училище, Катеринославське гірниче училище, сільськогосподарський інститут.

У селі Олексіївка (нині це територія Перевальського району Луганської області) родина Алчевських відкрила однокласну земську школу, де навчання, як і в Харківській школі, велося українською мовою. У цьому закладі викладав Борис Грінченко.

Після виходу Емського указу українська мова у школі була заборонена. Христина Алчевська обрала: краще хоча б російською, але дати освіту більшій кількості жінок, ніж взагалі не викладати.

Христина Алчевська виховала понад 17 тисяч жінок Cхідної України, її методичні роботи стали підказками для педагогів усієї тодішньої Російської імперії, а про професіоналізм «багатійки, що навчила схід України писати» розповідали навіть в Європі.

У Сумах було відкрито недільну школу та першу в місті публічну бібліотеку з читальним залом. На просвіту і будівництво Алчевським було виділено загалом кілька мільйонів рублів.

На пожертви банкіра будувалися церкви у Сумах і Харкові, в містечках Харківської та Катеринославської губерній.

Олексій Алчевський, маючи статки і статус, міг дозволити у питанні української справи йти на конфронтацію з чиновниками. Так, у побудованій для родини садибі у Харкові, було відкрито перший в Україні і світі пам'ятник Тарасу Шевченку.

Бюст роботи скульптора Беклемішева з розкішного білого італійського мармуру прикасив двір будинку всупереч офіційній забороні, накладеній на поета.

Архітектором садиби (яку Алчевський після смерті планував передати громаді міста) був його зять — відомий харків'янам та всім українським поціновувачам архітектури Олексій Бекетов, який роками втілював в життя архітектурні задумки тестя-олігарха.

Серед десятків робіт Бекетова, які досі існують у Харкові, є замовлені та профінансовані Алчевським — родинна садиба, будинок нинішнього Харківського художнього музею, будівлі Харківського комерційного училища, Харківського земельного банку та Публічної бібліотеки міста Харкова.

Остання пам'ятка не лише принесла Бекетову звання академіка архітектури, але й понині зберегла початкове призначення — нині там міститься Харківська державна бібліотека імені В. Короленка, друга в країні за об'ємами фондів.

Олексій Кирилович вкладав мільйони рублів і багато зусиль в український рух. "Я вийшла заміж за щирого українця" — писала якось його дружина Христина Данилівна.

Інша ж Христина — молодша дочка Алчевського — теж залишила помітний слід у нашій історії. Не лише як письменниця та драматург, але й як політична активістка.

Варта згадки її участь разом із близьким їй за поглядами та серцем Миколою Міхновським в організації першої політичної партії Великої України — Революційної української партії, першої самостійницької політичної групи в нашій історії.

Так, просвітницька робота Олексія Алчевського та його родини отримала логічне і символічне продовження в політичній царині. 

ПОЛЮВАННЯ НА ОЛІГАРХА. ВБИВСТВО ІМПЕРІЇ АЛЧЕВСЬКОГО

Вважається, що кінцем фінансово-промислового синдикату Олексія Алчевського стала криза, яка накрила Російську імперію на зламі ХІХ і ХХ століть.

У цей період було поховано безліч підприємств і фінансових установ, кредитні товариства і банки перестали отримувати кошти за позиками. Удар прийшовся у банківську основу холдингу.

Але не лише безжальний економічний закон привів до краху — успіхи Олексія Кириловича зібрали довкола нього стерв'ятників. Ключовим ворогом (і, що характерно для бізнесу, партнером) стала російська компанія братів Рябушинських, Московське купецьке товариство взаємного кредиту.

Рябушинські давно поклали око на банки і заводи Алчевського і охоче давали кредити українському мільйонеру, коли той потребував. Проте Олексій Кирилович брав досить незначні суми, які вчасно повертав, ламаючи тим самим підступні плани московських банкірів.

Проте згадана криза нанесла удар по фінансовим установам імперії Алчевського і заморозила будівництво заводів і копалень на Донбасі. У Алчевського з'явився борг перед Рябушинськими, для покриття якого терміново були потрібні кошти. В умовах кризи отримати позику від приватного банку було неможливо.

Пропозицію бельгійських партнерів продати долю у спільних підприємствах Донбасу Алчевський відкинув — він хотів продовжити життя імперії та перетворити її на родинний бізнес, передавши в управління своїм синам.

Тож, 25 квітня 1901 року зібрання акціонерів Олексіївського гірничнопромислового товариства вирішило звернутися по допомогу до держави: клопотати перед Міністерством фінансів про випуск облігацій товариства на 3 мільйони рублів з правом позики під них.

Цей крок для уряду не був би обтяжливим, але в той же час міг допомогти вирішити проблему синдикату Алчевського, який добре прислужився державі розвитком індустріальної інфраструктури Донецького басейну та фінансової системи півдня імперії.

Олексій Кирилович вирішив особисто поговорити з впливовим міністром фінансів Сергієм Вітте.

З того, що після відбулося у Санкт-Петербурзі достеменно відомим є лише один факт. 4 травня Міністерство фінансів повністю і безапеляційно відмовило Алчевському та його компанії у будь-якій підтримці та допомозі.

Олексій Кирилович не склав рук, лишився в столиці, намагаючись виправити ситуацію, провести усі можливі зустрічі та перемовини, аби переконати уряд.

Неочікуваний фінал був більш ніж трагічним: 7 травня  1901 року на Царськосельському залізничному вокзалі під колесами потягу було знайдено тіло українського бізнесмена.

Офіційна версія поліції запевняла, що це було самогубство на тлі складної ситуації. Та чи насправді вона була настільки безвихідною і самогубство (за версію поспішного слідства) необхідним?

Для відповіді необхідно врахувати два важливих моменти.

По-перше, Алчевський мав кошти, аби навіть за відмови уряду покрити зобов'язання: увесь борг компанії складав 15 мільйонів рублів, проте сумарна вартість акцій, якими володів Олексій Кирилович, складала 18 мільйонів рублів.

Ну, а по-друге, потрібно оцінити, хто отримав зиск від трагічної загибелі амбітного олігарха.

Усю фінансово-промислову групу Алчевського отримали держава і згадані вже московські банкіри Рябушинські, які рейдерськи захопили банки покійного Алчевського та за підтримки уряду і особисто міністра фінансів Вітте вивели з нього мільйони рублів.

Усі промислові потужності було націоналізовано державою, процес відбувався під керівництвом згаданого Вітте та під особистим контролем імператора.

Держава ж отримала ще один зиск — було ліквідовано величезне джерело фінансування небезпечного для імперії українського руху.

Можна лише уявити, якби група Алчевського під його керівництвом або його синів дожила б до часів Перших визвольних змагань…

Та ми розповідаємо вам цю історію не заради припущень в альтернативному світі, проте для того, аби згадати і відзначити видатного українця минулого. А сучасним українцям нагадати про взірець, наслідувати який однаково корисно і гідно.

Фінансово-промислова група Олексія Алчевського не пережила кризу і ворожу змову. Але робота, зроблена цим видатним бізнесменом і патріотом не зникла.

Він продемонстрував, як завзятість, цілеспрямованість, сміливість та чесність здатні прокладати шлях у бізнесі.

Алчевський дав нам взірець бізнесмена, який примножуючи свою імперію та статки, пам'ятав, хто він і знав, де саме потрібна його допомога окрім підприємництва.

Так, він був олігархом. І він був українцем. Українцем, який нам потрібен.

ОЛЕГ ВИШНЯКОВ, ІВАН ДУБЧЕНКО

історики, клуб "Наступна республіка"

ПУБЛІКАЦІЇ ПРО АЛЧЕВСЬКОГО ОЛЕКСІЯ КИРИЛОВИЧА

1. Актуальні питання вітчизняної та світової історії. Суми : Сумський державний університет, 2010. 240 с.

2. Алчевська Х. [Про О. К. Алчевського] / Х. Алчевська // Алчевська Х. Тогочасне й наше. Харків, 1911.

3. Алчевська Х. О. Автобіографічні уваги : [про Х. Д. Алчевську та О. К. Алчевського ; пам’ятник Шевченку в Харкові ; згадано Р. Драгоманову, Г. Хоткевича, І. Франка, О. Кобилянську, М. Міхновського] / Х. О. Алчевська // Алчевська Х. Твори. Київ, 1980. С. 433-435.

4. Алчевська Х. О. Тогочасне й наше : [в т.ч. про О. К. Алчевського] / Х. О. Алчевська // Алчевська Х. Твори. Київ, 1980. С. 366.

5. Алчевський Олексій Кирилович (1835-1901, меценат, благодійник, промисловець, банкір, громадський діяч, уродженець Сумщини) // Освіта Сумщини в іменах : педагогічний довідник / В. Ю.Голубченко ; Сумський держ. пед. ун-т ім. А. С. Макаренка. Суми : Університетська книга, 2012. С. 10-13.

6. Алчевський Олексій Кирилович / Л. О. Шептура // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-43873

7. Алчевський Олексій Кирилович // Укр. рад. енцикл. словник. Вид. 2-ге. Т. І. Київ, 1986. С. 56-57.

8. Алчевський Олексій Кирилович : [1835-1901] // Укр. рад. енциклопедія. Т. І. Київ, 1959. С. 178.

9. Алчевські – родина діячів української культури : [довідка]. Митці України : Енцикл. довідник. Київ, 1992. С. 20-21.

10. Безхутрий М. Пам’ятник Шевченку в садибі Алчевських ; Алчевські та С. Васильківський / М. Безхутрий // Безхутрий М. Сергій Васильківський. Київ, 1979. С. 197.

11. Бондаренко С.  Золоті імена Сумщини : сотні відомих людей, які прославили нашу область / С. Бондаренко, Н. Меднікова // Панорама. 2012. № 3, 11-18 января. С. А 8-А 9.

12. Бондар-Терещенко І. Христя Журавльова і Олексій Алчевський – То що ж “читати” народові? / І. Бондар-Терещенко // Слово. 1995. № 5. С. 6-7.

13. Вишняков О. Олексій Алчевський. Українець, який нам потрібен / О. Вишняков, І. Дубченко. [Архівовано 17 грудня 2021 у Wayback Machine] // «Історична правда», 2019. 26 листопада.

14. Водотика Т. Історії успіху: видатні українські бізнесмени XIX ст. / Т. Водотика. Харків : Фоліо, 2019. 235 с. (Справжня історія).

15. Головко О. Родина Алчевських: вони не були улюбленцями фортуни / О. Головко // Слобода. 1995. 23 сентября. С. 6.

16. Голубченко В.  Обласній бібліотеці – ім'я справжнього патріота : [автор пропонує назвати Сумську обласну державну бібліотеку іменем О. Л. Алчевського – засновника першої громадської бібліотеки в Сумах] / В. Голубченко // Ярмарок. 2009. № 10, 5 березня. С. 1.

17. Гомон М. Розповіли архівні документи : [з історії створення пам’ятників Т. Шевченку в Харкові ; Алчевські, М. Сумцов та ін.] / М. Гомон // Вечірній Харків. 1984. 21 берез.

18. Дей О. І. [Псевдоніми та криптоніми О. К. Алчевського] / О. І. Дей // Дей О. І. Словник українських псевдонімів. Київ, 1969. С. 436.

19. Єненко Ю. Наші кревні: Грінченки й Алчевські на Луганщині / Ю. Єненко // Літературна Україна. 1993. 21 січ.

20. Забажан Л. Олекса Алчевський – український банкір і меценат / Л. Забажан // Шлях перемоги. 1995. 18 лист.

21. Казакевич Г. Майстер праці життєвої прози / Г. Казакевич, О. Казакевич // Локальна історія. 2020. № 10. С. 18-21.

22. Казакевич О. Родина Алчевських в українському національному русі / О. Казакевич // Український історичний збірник. Київ, 2006. Вип. 9.

23. Клейн Б. Будинок Алчевських / Б. Клейн // Слобід. край. 1993. 7 груд.

24. Клепач Т. Життя за ради світла і добра: сторінками життєпису родини Алчевських / Т. Клепач // Дивослово. 2014. № 6. С. 53-56.

25. Ковалець-Грузинська Л. Суцвіття родинного таланту: штрихи до сімейного портрету Алчевських / Л. Ковалець-Грузинська // Жінка. 1992. № 1. С. 6-7.

26. Корогод Г. I.  О. К. Алчевський – промисловець i меценат / Г. I. Корогод // Третя Сумська обласна наукова історико-краєзнавча конференція, (7-8 грудня 1999 р.) : збірник статей / [редкол.: П. М. Щербань, Б. Л. Корогод, В. В. Турков та ін.]. – Суми : Ред.-вид. відділ СДПУ, 1999. С. 46–48.

27. Краснящих А. Корисний олігарх. Історія одного самогубства, «харківського краху» і першого в Україні пам'ятника Шевченку / А. Краснящих. [Архівовано 17 грудня 2021 у Wayback Machine] // Українська правда. 17 грудня 2021.

28. Крячок М. І. Документи родини Алчевських у фондах ЦДАМЛМ України / М. І. Крячок // Архіви України. 1996. № 4-6.

29. Кутинський М. Алчевський Олексій Кирилович. (1835-1901) / М. Кутинський // Дніпро. 1990. № 1. С. 138.

30. Лазанська Т. І. Алчевський Олексій Кирилович / Т. І. Лазанська. [Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.] ; Інститут історії України НАН України. Київ : Наукова думка, 2003. Т. 1 : А - В. С. 70.

31. Лазечко П. Меценати української культури : [в т.ч. про Алчевських і споруджений ними пам’ятник Т. Шевченку] / П. Лазечко // Культура і життя. 1996. 24 квітня. С. 4.

32. Ленський О. В.  Рід Алчевських / О. В. Ленський. Суми : Власне вид-во О. В. Ленського, 2012. 40 с. : іл.

33. Ленський О.  Під банером: трагедія будинку Сафронова – від Алчевського до Щербаня / О. Ленський // Панорама. 2020. № 33, 12-19 серпня. С. А 7.

34. Мизгін К. Справжній подарунок : [музично-просвітницькі вечори, присвячені родині Алчевських] / К. Мизгін // Панорама. 1999. 5 июня. С. 12.

35. Олексій Кирилович Алчевський [Електронний ресурс] : офіц. веб-портал. Офіційний сайт : Енциклопедія історії Українию. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN.

36. Петренко М.  Бібліотека імені Алчевського? : відгук [на пропозицію В. Голубченка про присвоєння імені Олексія Алчевського обласній науковій бібліотеці] / М. Петренко // Ярмарок. 2009. № 11, 12 березня. С. 2.

37. Петрик Т. Рідкісні матеріали родини Алчевських / Т. Петрик // Слово. 2002. № 4.

38. Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу. Донецьк : Східний видавничий дім, 2011. 216 с.

39. Про членів родини Алчевських // Рідний край : навчальний посібник з родинознавства. Харків, 1993. з змісту : Алчевський О. К. : 190, 553.

40. Слабошпицький М. Алчевські / М. Слабошпицький // Дивослово. 2003. № 3, С. 7-11.

41. Слободін К. Діла і дні Олексія Алчевського / К. Слободін // Вечірній Харків. 1993. 11 лют.

42. Трубнікова Л. М. Життя дано на добрі справи : (Меценатство в Україні) / Л. М. Трубнікова // С. Рахманінов та культура України. Харків, 2011). С. 191-204. (С. Рахманінов: на зламі століть ; Вип. 8, ч. 2 : Проблеми та перспективи розвитку культури в незалежній Україні (до 20-річчя Незалежності України).

43. Трубнікова Л. М. Родина Алчевських – сузір’я талантів / Л. М. Трубнікова // С. Рахманінов та культура України (до 25-річчя Незалежності України) : наук. ст. учасників XIV Міжнар. наук.-теорет. симп. Харків, 2016. Кн. 2 : Родина Алчевських та її внесок в розвиток української культури. С. 4–13. (С. Рахманінов: на зламі століть ; вип. 13).

44. Хвостенко Г.  Що в імені твоїм, Алчевськ? : [династія купців Алчевських мешкала в Сумах] / Г. Хвостенко // Суми і сумчани. 2008. № 12, 21 березня. С. 13.

45. Шоломова С. «…Донині серед людей передових» : [родина Бекетових, ХIХ ст., Харків ; в т.ч. згадуються Алчевські] / С. Шоломова // Прапор. 1979. № 10. С. 118-123. (Харків і харків’яни).

Виставку підготувала

зав. відділом інформаційних технологій та комп'ютерного забезпечення Бібліотеки Рассказова В. А.