Українська мова : вивчаємо та удосконалюємо 

ЯК ПРАВИЛЬНО ГОВОРИТИ УКРАЇНСЬКОЮ: 9 СЕКРЕТІВ ВИМОВИ

Нам усім дуже подобається милозвучна та вишукана мова українських телеведучих, театральних або кіноакторів і співаків. Ви, напевно, помічали, як блискуче вони вимовляють [Шеўченко], [любоў] та [боршч]. Що ж, навчитися розмовляти так само, як вони, цілком реально – але треба попрацювати. Про правила й "хитрощі" вимови розповідає філологиня, письменниця та викладачка української мови Марина Герасименко.

Не наближаємо [о] до [а]

Звук [о] завжди вимовляємо чисто та чітко, незалежно від того, під наголосом він чи ні. Щоб не було [робима], [гаворимо] тощо.

Не наближаємо [и] до [і]

На Київщині таке полюбляють робити. Я теж. Тобто вимовляти [рокі] замість [роки], [трохі] замість [трохи], [чітати] замість [читати], [вчітель], замість [вчитель]. Не треба!

Чітко вимовляємо йотовані я, ю, є, ї, коли вони позначають два звуки

Чітко вимовляємо йотовані я, ю, є, ї, коли вони позначають два звуки. [Украйіна], а не [Украіна], [обіцяйу], а не [обіцяу], [свойе], а не [свое].

Не оглушуємо дзвінкі

Неправильно замість [б], [д], [г], [ж], [з] вимовляти [п], [т], [х], [ш], [с]. Наприклад, [репорташ] замість [репортаж], [дуп] замість [дуб], [привіс] замість [привіз].

Не "цікаємо" та не "дзікаємо"

Прислухайтеся до себе. Чи не вимовляєте ви [мабутць] замість [мабуть], [дзіти] замість [діти]? Якщо так, то зав’язуйте із цим. Така вимова характерна для російської та білоруської мов, в українській – звуки [д] і [т] вимовляємо глухо.

Звук [ч] твердий

Не вимовляйте "чяй", "чюю", "чітати".

Буква Щ в українській позначає два звуки [шч]

Вимовляємо їх коротко й чітко: [боршч], [дошч], [шчастя].

Звук [в]

Це моє улюблене. У кінці слова та перед приголосним звук наближається до [у]. Власне, щось середнє між [в] та [у]. Для цього звуку навіть є спеціальний значок у транскрипції, ось такий – [ў]. Правильно вимовляти: [віўторок], [прийшоў], [наўчати], [воўк]. Якщо заплуталися, забудьте. Головне, запам’ятайте, що звук [в] не можна наближати до [ф], щоб не було [любоф], [кроф] і, не дай Боже, [Шефченко].

В українській мові немає редукції

Щоправда, є асиміляція. Звуки треба вимовляти чітко й повнозвучно, не ковтати їх. Вимовляємо [київського], а не [киівськоо], [багато], а не [баато].

Мультимедійні проєкти

Телеграм

Фейсбук

YouTube

Сайти та програми


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

Ми зібрали добірку важливих книжок про українську мову, її історію та культуру, які багато чого пояснюють. 

На культурній мапі модерної української мови є дві важливі точки: Бад-Емс, звідки указом намагались переконати світ, що української мови немає, не було і бути не може, і Страсбург — точка, де 21 березня 2022 року українська отримала статус майбутньої офіційної мови Європейського Союзу.

Орися Демська розповідає про зародження й розвиток української мови від індоєвропейської прамови до наших днів, її взаємодію з іншими мовами, історію взаємозбагачень, непримириме протистояння з російською і перебіг лінгвоцидів, із яких вона все ж таки вийшла переможницею.

Доступно про формування української державності і національної ідентичності через мову і завдяки мові.

Видавництво "Vivat"

Книга популярної української письменниці, авторки романів "Драбина" та "Мієчка" Євгенії Кузнєцової – це спроба відповісти на питання: Чому наші стосунки з мовами саме такі? Чому і зараз є люди, яким соромно говорити мовою власних батьків чи дідів? Чому нам буває соромно за рідні діалекти? Чому деякі з нас досі вважають, що мова – це нейтральна річ у собі, і не знати мову власної країни – це нормально? Чому на території сучасної Росії прямо зараз гине стільки мов? Чому якась мова комусь здається вищою, а якась – нижчою? Мова-меч у ста невеликих розділах описує мовну реальність СРСР. Книжку можна починати читати з будь-якого розділу. Це науково-популярне видання для широкого кола читачів про мовні стосунки на тлі радянського періоду.

Мова-меч – це не заклик озброюватись мовою, як мечем. Ця книжка описує те, як в Радянському Союзі мечем стала російська. Рідна мова у боротьбі з імперіями має стати щитом.

Видавництво "Твоя підпільна гуманітарка" 

Мовознавиця, професорка кафедри української мови Києво-Могилянської академії Лариса Масенко – надзвичайно важлива постать для української культури. Починаючи з 80-х років, вона присвятила професійне та наукове життя дослідженню радянської мовної політики в Україні та її наслідків. У своїх роботах Масенко одна з перших в українському мовознавстві показала, що задачею радянського мовного втручання було штучне зближення української мови з російською й загалом ліквідацію української мови як незалежної.

В 2005 за редакції Масенко та її колег вийшла збірка "Українська мова у ХХ сторіччі. Історія лінгвоциду". Свого часу видання здобуло кілька книжкових нагород і потрапило у рейтинг "Книжки незалежного 15-річчя, які вплинули на український світ", яке проводила газета "Україна молода" та журналом "Книжник-review".

У збірнику вміщено документи і матеріали, що стосуються мовної політики радянського керівництва на теренах України. Вони проливають світло на підступне втручання у внутрішній розвиток української мови, спрямоване на штучне зближення її з російською і знищення як незалежного мовного утворення. Розкривається специфіка лексикографічної, термінологічної й правописної практики радянського періоду, призначена для яких, починаючи з 30—х років, було поступове вилучення питомих рис української лексики, фразеології та навіть деяких словотвірних та граматичних форм і замінює їх кальками з російської мови. На базі корпусу документів і матеріалів укладено зареєстровану репресовану лексику.

Працю призначено гуманітаріям — філологам, історикам, політологам, викладачам відповідних дисциплін, студентам, аспірантам і всім тим, кому не байдужа до рідної мови.

Видавничий дім "Києво-Могилянська академія"

Герої цієї книги, написаної Олександром та Павлом Михедом, сином та батьком, письменником і літературознавцем – класики української літератури ( і один сучасник – Тарас Прохасько): Григір Тютюнник, Олена Теліга, Іван Багряний, Василь Стефаник, Микола Хвильовий, Микола Гоголь. Михеди пропонують подивитися на ці канонічні прізвища незвичним поглядом: як на живих людей, тих, хто зараз посеред нас.

У передмові Олександр Михед пише: "Мій метод – говорити про мертвих письменників і письменниць як про живих" ( а про єдиного сучасника Тараса Прохасько – з дистанцією). Тож у розділі, присвяченому кожному герою, автори міркують про, якими були стосунки письменників та письменниць з батьками та родиною, що вони любили і чого боялися, як обирали мову, кого кохали, з якими проблемами стикалися в юності. Наприклад, у розділі про Багряного мова йде про те, як той факт, що більшовики замордувала його діда, а також двох дядьків, неминуче вплинув на всю творчість Багряного.

Що дає така незвична оптика? Можливість уважніше вчитатися, зануритися у всесвіт письменників і письменниць, передивитися власне уявлення про канон української літератури і, можливо, закохатися в якогось з авторів, на яких досі дивилася під кутом офіційних знань, розказаних в школі та університеті. Саме тому ця книга – безцінна.

Видавництво "Старого Лева"

Для кількох поколінь українських філологів та журналістів професор кафедри мови та стилістики Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Олександр Пономарів залишається людиною, яка навчила правильно говорити українською. Пономарів увійшов в історію як автор понад 200 наукових робіт зі стилістики та культури української мови, кількох десятків підручників та пристрасний борець проти зросійщення мови, який кілька років вів блог на ВВС News Україна, у якому відповідав на мовні питання читачів – про наголоси, вибір слів чи росіянізми.

Для тих, хто не має стосунку до філологічної освіти, проте прагне ознайомитися з доробком професора Пономаріва, радимо розпочати з науково-популярного видання "Культура слова: Мовностилістичні поради". У ньому Олександр Пономарів дає прості та зрозумілі поради щодо вибору лексичних, вимовних, наголосових, морфологічних та синтаксичних варіантів для найкращого висловлення думки в різних стилях сучасної української мови.

Видавництво "Либідь"